Яка економічна ситуація очікує Україну в майбутньому? Мої прогнози

«Яка економічна ситуація очікує Україну в майбутньому? Мої прогнози»

Насамперед для прогнозування потенційних умов та ситуації,яка вірогідно може трапитися, а може і не трапитися, потрібно проаналізувати існуючий стан економічного добробуту країни. Як відомо, Україна ще від моменту початку кризи у 2008 році не відрізняється високими показниками ВВП та ВНП. Такі дані мають об’єктивний характер, оскільки кожен громадянин може перевірити їх ефективність на собі, тобто на рівні свого власного локального матеріального добробуту.

Моє особисте завдання, як менеджера та фахівця своєї справи, полягає у тому, аби сприяти підвищенню рівня економічного розвитку власної держави. Але для реалізації поставленого мотиву перш за я маю чітко та усвідомлено підійти до проблеми. Але якої проблеми? В поставленому питанні і криється весь зміст моєї доповіді.

На мою думку головною проблемою, яка привела Україну до економічного та морально-духовного зубожіння, стала некомпетентність фахівців та впливової верхівки у реалізації наданих їм повноважень. Дана теза не є неаргументованою, оскільки скоріше представляє висновок з отриманих вже фактів. В підтвердження хочу навести приклад ситуації, яка трапилася зовсім нещодавно. Всім відомо, що навіть у 2013 році Україна не в змозі вийти  з рецесії, тобто «застою» в економіці. За цей рік показники ВВП зросли лишень на 0,2 %, що не є свідоцтвом динамічного збільшення рівня доходів, як це відбувається в країнах «Великої сімки» або в «Азіатських тиграх». Однак 0,2 – це ще не тотальне розчарування і відчай, оскільки нас очікує гірше: падіння ВВП. Як прогнозують статистики журналу «Forbes» показник внутрішнього валового продукту впаде до 0,17 %. 

Результатом такої потенційно можливої ситуації стануть «заворушення» в народних масах, що приведе еміграції, нарікань, нелегального бізнесу з метою отримання «легких доходів».

Однак, така ситуація в країні назрівала вже давно. І щоразу якось вдавалось її «затамувати», «залікувати». Проте те, що не утвердиться остаточно, як константа для підвищення свого рівня, обов’язково приречене на падіння. Дана теза безпосередньо пов’язана з показником ВВП в Україні. Якщо раніше таке відсоткове падіння вдавалось компенсувати за рахунок чималих доходів у сфері аграрної промисловості, сільського господарства, то тепер ми просто потрапили у безвихідь. Оскільки, маючи такий потенціал ресурсів: земля, корисні копалини, працелюбність людей, але не маючи належного рівня свідомості, щоб ними вправно та ефективно розпоряджатися, навряд чи вдасться досягнути бажаного.  Саме тому використання природних, земельних, мінеральних, рудних та інших ресурсів автоматично та інертно переросло у їх експлуатування. Надії, покладені на сферу аграрної промисловості, як провідної та єдиної, яка може врятувати нас від внутрішньої кризи, у 2013 остаточно довели свою марнотність. 
Виріс та розрісся дуже довгий ланцюг проблем: економічна криза, прогалини у системі освіти та медицині, напружені зв’язки з Росією, не бережливе використання природних багатств, і всі вони потребують матеріальних ресурсів для їх хоча б частково вирішення. Тому, якщо понадіятися та опиратися на один лише аграрно-сировинний ринок та виживання за рахунок експорту його продукції, можна швидко та безповоротно вичерпати те, що полишилось «на дні».

Сутність проблеми поглиблюється тим, що отримавши те, що беззаперечно і мало трапитися, «власть имеющие» не прагнуть прагматично знайти нові шляхи подолання. На мою думку, існуючий період в економіці України можна назвати «застоєм». Так, саме тим застоєм, який колись вже пережили наші батьки. Адже, як говорив Сантаяна: «Нація, яка незнайома зі своєю історією, приречена її повторювати». Тому я не виключаю тих, можливо, песимістичних наслідків, які стануть результатом «діяльної бездіяльності». Тим паче, що проблема ускладнюється існуючим міжнародним становищем України у світі, а саме на євразійському континенті. Вже давно точиться перепалка, у кінцях рингу якої стоять «Європейський Союз – Митний Союз». Статус України у цьому двобої можна визначити як «ні туди, ні сюди». Це питання досі «напружено», але без результативно вирішується у Кабміні.

Я не хочу бути  ані песимістом, ані реалістом, однак висновок лише один зараз може злинути з моїх уст: нас порвуть навпіл, питання лише, як швидко це станеться, і який шматок і кому дістанеться. Інтенцій для виправлення ситуації не відчувається ані від уряду, ані від громадян країни. Тому, все дуже логічно: якщо у настроях домінує така апатія та рецесивність, навіщо боротися? Та єдність, яка була у нас під час Першої та Другої світових воєн, про яку так голосно стверджував навіть сам пан Черчіль, зникла. Одна генерація породжує іншу, покоління замінюється поколінням. Все змінюється, статичного не полишається нічого. Україна навіть розділилася на «лівих» та «правих».

Однак, я с великої надією вважаю, що ситуацію можна кардинально виправити. За рахунок чого? Людський капітал – ось відповідь. Deloitte, Hudson, Apple Ofiice, Samsung Electonics та інші фірми, -  мають свої офіси саме в Україні. 

Їхніми працівниками є саме українські громадяни: студенти з великим потенціалом, молоді спеціалісти. Такі компанії охоче беруть на роботу саме таких людей. А у нас їх чимало! Це надзвичайний привілей, який не можливо не використати у цілях розбудови економіки власної держави. Рівень доходів працівників таких фірм повністю відповідає інтернаціональним стандартам, а не нормам, встановленим в Україні. Однак і поривання такої молоді теж високі: навряд чи комусь захочеться все життя просидіти в офісі в Україні за одну і ту ж високу зарплатню. Інтелектуальна особистість завжди прагне більшого, аніж є. На жаль, вищий рівень потреб Україна поки що просто не в змозі задовольнити, тому і почався після Другої світової «відтік умів», який триває до сьогодення.

 Тепер я по градації переходжу до висновку, який логічно сам напрошується. Навіщо вкладати кошти, інвестиції, капітал в розвиток галузі сільського господарства, якщо феодальні відносини та школа «фізіократів» давно минули, наступив новий період, нова ера. Ця покликана перевернути свідомість людей, що частково вона вже і зробила. Як можна так просто полишити ті інтелектуальні осередки, високо свідому молодь, максималістів нашого часу напризволяще? Як можна так легко їх віддавати Німеччині, Америці, Японії. Таких, як ми, більше немає ніде! Чому не інвестувати всі кошти в розвиток саме інтелектуальної галузі? Я знаю чому. Тому що, найперше, її в нас, як такої і немає. В сучасній науці навіть не виділено окремої графи, категорії, підрозділу для неї. Вводячи в Google  «Людський капітал», можна знайти всього декілька україномовних статей на задану тему.

Все ж таки я вірю, що пріоритетною галуззю розвитку моєї держави стане інтелектуальна сфера. Але для цього потрібно вміти думати наперед. Як казав Генрі Форд: «Якби я запитав у людей, що їм зараз потрібно,вони б точно відповіли, що їм потрібні більш швидкі коні. Однак я взяв і створив щось зовсім нове, те, чого вони ніяк не очікували, але досить масштабно використовують.»

І я вірю, що економіку моєї в майбутньому квітучої країни розбудують саме ті, хто зараз завершують університети, школи, сидять за партами у першому класі, тільки пішли в садочок. Але тоді і тільки тоді, як нація повернеться та огляне свою ретроспективу, візьме в руки «Кобзар», ознайомиться з працями Маркса та зможе впевнено диктувати ефективні рішення. В цьому і лежать причини саме економічних проблем в нашій країні.