Проблеми ефективного застосування системи стандартизації в Україні

Cтандартизація, як явище, супроводжує діяльність людини з давніх часів. Особливо значимість стандартизації зросла з появою масового виробництва та необхідності забезпечення взаємозамінності та сумісності продукції та її складових. Чимале значення мала стандартизація в убезпеченні певних якісних характеристик продукції. Протягом тривалого часу стандартизація здійснювалася на національному рівні. За масивом стандартів, що використовуються у кожній країні, можна оцінити структуру та конкурентоспроможність її економіки, а також пріоритети розвитку.

Із розвитком глобалізації та міжнародної торгівлі, з уніфікацією вимог до продукції різних торгових партнерів у ХХ ст. розвинулася стандартизація на міжнародному та регіональному рівнях. Загально відома діяльність таких організацій, як Міжнародна організація із стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (IEC), Міжнародний союз електрозв’язку (або Міжнародний телекомунікаційний союз) (ITU), Комісія Кодексу Аліментаріус Продовольчої та Сільськогосподарської Організації та Всесвітньої організації охорони здоров’я (FAO/WHO), Міжнародна організація законодавчої метрології (OIML).[1]

Проблемні питання національної системи стандартизації України

З травня 2008 року Україна є членом СОТ. Задля цього було здійснено значну роботу: прийнято Закони України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 та «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005. Зазначені закони базуються на принципах і підходах, закріплених в Угоді СОТ про ТБТ. Безпосередньо під час переговорного процесу про вступ до СОТ Україна взяла чітке зобов’язання, згідно з яким «...усі національні та регіональні (тобто діючі у Україні міждержавні — прим. авторів) стандарти будуть добровільними за виключенням тих, на які існують посилан- ня або які викладені в технічних регламентах...»[2]. Однак, слід констатувати, що вже протягом п’яти років з дня вступу України до СОТ це зобов’язання повною мірою не виконується, оскільки в Україні продовжує діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 «Про стандартизацію і сертифікацію», згідно з яким стандарти можуть містити обов’язкові вимоги, а відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 «вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно- правових актів, що регулюють ці питання».

За недоцільності розроблення технічних регламентів та інших нормативно-правових актів на всю номенклатуру продукції, яка охоплюється національними (державними) та іншими стандартами, що в умовах ринкової економіки є практично неможливим, перехідне положення досить прогресивного в цілому Закону «Про стандартизацію» фактично закріпило обов’язковість застосування стандартів всупереч принципам і нормам СОТ.

Крім того, наявність в Україні у сфері стандартизації відразу трьох актів законодавства (двох Законів та одного Декрету КМУ), що регулюють одні й ті самі питання, не сприяє розвитку вітчизняної стандартизації та приведенню її у відповідність до міжнародних зобов’язань України, потреб її економіки та модернізації.

Ситуація ускладнюється й наявністю в Україні двох національних органів стандартизації — загальної компетенції (Мінекономрозвитку України) та у сфері будівництва (Мінрегіонбуд України). Як зазначалося вище, на міжнародному та європейському рівнях допускається окрема спеціалізація у сфері електротехніки й, за певних обмежень, у сфері телекомунікацій. Окрема спеціалізація у сфері стандартизації, а також у сфері будівництва та будівельних матеріалів була притаманна лише країнам колишнього СРСР та колишнім соціалістичним країнам. Останні вже позбулися такого поділу, створивши єдиний національний орган стандартизації на рівні однієї країни.

Очевидно, що наявність в Україні двох національних органів стандартизації де-юре (Мінекономрозвитку та Мінрегіонбуд) та ще багатьох органів стандарти- зації де-факто (інші ЦОВВ)[3] не сприяє проведенню координованої державної політики у сфері стандартизації, не дозволяє чітко зосереджуватися на пріоритетних напрямах розвитку стандартизації з ме- тою забезпечення потреб та конкурентоспроможності національної економіки, а також призводить до розпорошення і дублювання фінансових й організаційних зусиль. Наприклад, мають місце випадки затвердження різними органами державної влади стандартів, іноді дублюючих та суперечливих, на одні й ті самі об’єкти, фінансування розроблення одного НД[4] з різних джерел або затвердження НД, потреба в яких є сумнівною.[5]

Множинність і певна суперечливість законодавства України у сфері стандартизації, наявність багатьох органів стандартизації де-юре й де-факто, а також штучно створене зволікання з розробленням сучасних стандартів фактично розбалансовують національну систему стандартизації та ускладнюють проведення єдиної технічної політики в державі.

Крім того, практика модифікації (внесення змін до) міжнародних та європейських стандартів під час прийняття їх як національних (не завжди базуючись на легітимних причинах, передбачених Угодою СОТ про ТБТ), призводить до того, що такі стандарти не є ідентичними з їхніми відповідниками, що також суперечить зобов’язанням України в рамках СОТ.

Вищенаведені чинники, очевидно, пояснюють й істотні затримки з оновленням масиву стандартів, що особливо помітно під час прийняття міжнародних та європейських стандартів — в Україні діють їхні версії, які на міжнародному та європейському рівнях були вже переглянуті, іноді неодноразово.

Сукупний результат впливу вищезазначених проблем яскраво ілюструється станом гармонізації національних стандартів, які включаються до переліків стандартів, що надають презумпцію відповідності українським технічним регламентам, розробленим на основі Директив ЄС Нового підходу.

Жодний із українських переліків на сьогодні не відповідає своєму європейському відповідникові — номенклатура стандартів серйозно відрізняється як якісно, так і кількісно, в українських переліках фігурують застарілі версії стандартів EN, міждержавні ГОСТи та українські ДСТУ, значна кількість яких не переглядалася понад п’ять років.[6]

Таким чином, національна система стандартизації в Україні характеризується значною розбалансованістю, суперечливістю та застарілістю. Вона не відповідає завданню модернізації української економiки і підвищенню конкурентоспроможності її продукції, потребам ринкової економіки та міжнародним зобов’язанням. Тому на порядку денному постало питання завершення її реформування.

Всі вище наведені агрументи доводять, що в країні існують проблеми ефективного застосування системи стандартизації.

Список використаної літератури:

1.    Модель реформування системи стандартизації України в контексті міжнародних зобов’язань та необхідності модернізації економіки / Л. Віткін, Д. Луценко // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2013. - № 3. - С. 3-12. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ssia_2013_3_2.pdf

2.    Тенденції розвитку національної системи стандартизації / Л. Почекайлова // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2013. - № 6. - С. 65. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ssia_2013_6_18.pdf

3.    Система стандартизації як засіб забезпечування надійної, безпечної та ефективної роботи ДК "Укртрансгаз" / М. Д. Гінзбург, А. М. Клюнь, І. О. Орлов, І. О. Требульова. // Науковий вісник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. - 2012. - № 2. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvif_2012_2_23.pdf

---

[1] Модель реформування системи стандартизації України в контексті міжнародних зобов’язань та необхідності модернізації економіки / Л. Віткін, Д. Луценко // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2013. - № 3. - С. 3-12. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ssia_2013_3_2.pdf

[2] Див. п. 299 Звіту робочої групи про вступ України до СОТ (доступний англійською мовою на http://www.wto.org/english/thewto_e/acc_e/ completeacc_e.htm#ukr)

[3] Центральні органи виконавчої влади

[4] Нормативний документ

[5] Тенденції розвитку національної системи стандартизації / Л. Почекайлова // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2013. - № 6. - С. 65. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ssia_2013_6_18.pdf

[6] Система стандартизації як засіб забезпечування надійної, безпечної та ефективної роботи ДК "Укртрансгаз" / М. Д. Гінзбург, А. М. Клюнь, І. О. Орлов, І. О. Требульова. // Науковий вісник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. - 2012. - № 2. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvif_2012_2_23.pdf

Marina Vlasenko

https://ukr-travel-blog.blogspot.com

https://www.facebook.com/mvlasenko